Василь Шаркань. Передмова

Член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, багаторічний директор академічного Інституту української мови, засновник і головний редактор журналу «Українська мова» – такі офіційні звання, ступені, посади зазвичай називають, коли характеризують діяльність Василя Васильовича Німчука – одного з найвидатніших україністів сучасності. Ці та інші професійні досягнення вченого свідчать про його неабияку працездатність, про вагомі наукові здобутки. Однак за ними часто не видно самої людини – з її цінностями, звичками, рисами, манерами… Поза увагою може лишитися те, що в сприйнятті сучасників робило цю людину Людиною.

Мета цього видання – хоча б частково показати, яким Василь Німчук був у неповторних життєвих ситуаціях, у спілкуванні з колегами, учнями, близькими людьми. Ці спогади ніколи не замінять самої Людини. Але принаймні зафіксують штрихи до яскравого образу Вчителя, Вченого, Друга, – бо людська пам’ять має властивість бліднути…

Людина живе доти, поки її пам’ятають. Ім’я В. В. Німчука увіковічнене завдяки його величезній науковій спадщині, яка буде фундаментом для студій багатьох поколінь учених. Ті, кому пощастило знати Василя Васильовича, згадуватимуть його доброзичливість, тактовність, щирість, поміркованість, інтелігентність, оптимізм, усміхненість, безпосередність, уважність, відкритість, доступність, віру в Бога, любов до людей, до рідної мови й краю.

Тексти до цієї книги написали ті, для кого професор Німчук був не просто видатним ученим чи колегою, а Вчителем, Другом, Порадником, доброю і світлою Людиною. Коло знайомих Василя Васильовича було неймовірно широким. Мабуть, хтось спогадів не надіслав, бо не дізнався про цей проект. Для когось цей жанр виявився незвичним, складним, адже вченим буває легше написати наукову статтю, окреслити мовознавчі здобутки, ніж зануритися в минуле й описати життєві епізоди.

Василь Німчук завжди був уважний до людей, які поруч. Здається, незалежно від того, чи спілкувався з ними щодня, а чи бачив уперше. Він умів підтримати, порадити, допомогти. Показати правильний шлях. Іноді – взяти за руку й вивести на цей шлях. Так, як вивів на наукову стежину десятки молодих умів, які потім здобули ступені кандидатів, докторів наук. Так, як спрямовував і оберігав академічний Інститут української мови, відповідальність за керівництво котрим узяв на себе в такий нелегкий для України час. Так, як організовував роботу мовознавчої спільноти України, створюючи й координуючи україністичні наукові центри в різних регіонах…

А правдиві шляхи Василь Васильович таки знав. Бо бачив їх із витоків – минувшини. Бо заглиблювався в Слово. Бо знаходив відповіді у Слові – діалектному і літературному, людському і Божому. Бо ніколи не забував дорогу до батьківського дому і до храму.

Значення наукових проектів В. В. Німчука виходило далеко за межі власне науки – учений робив справи великої суспільної ваги. Коли удоступнював для багатьох найцінніші пам’ятки української культури, у багатьох випадках доводячи їх українськість. Коли намагався відновити історичну справедливість, запропонувавши проект українського правопису з урахуванням орфографічних традицій та особливостей живого мовлення. Коли закликав об’єднатися навколо збереження наших діалектів… Мабуть, до справжнього розуміння всього, що пропонував цей великий Учений, багатьом із нас іще доведеться дорости. Ми ще довго будемо знаходити відповіді на свої питання у працях В. В. Німчука.


Із пазлів-спогадів, надрукованих у цій книжці й записаних на відеододатку до неї, не буде складений цілісний образ Василя Німчука. Але це будуть штрихи до портрета Людини, яка вміла надихати – своїм прикладом, своїм словом, своєю присутністю. Яка віддала себе науці й людям. Яка варта того, щоби про неї знали не лише сучасники, а й майбутні покоління.

Василь Шаркань
кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики, заступник декана з навчальної роботи філологічного факультету Ужгородського національного університету

Відеоспогади про Василя Німчука

Цей текст було надруковано в книзі “Професор Василь Німчук у спогадах сучасників” (Ужгород, 2018).

Інші публікації з цього видання: