Наталія Венжинович. Життя, присвячене служінню науці й людям

Знаю Василя Васильовича Німчука кілька десятиліть. Це вчений світового рівня, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, який народився шостого липня 1933 року в селі Довгому Іршавського району Закарпатської області, звідки нещодавно пішов навіки у позасвіти, пропрацювавши понад півстоліття в Києві в Інституті української мови НАН України.

Василь Васильович проклав шлях у науку багатьом дослідникам, він завжди щедро ділився часточкою своєї світлої душі, своїми глибоченними знаннями. Справжній учений із енциклопедичним складом розуму, він радо допомагав усім, хто потребував його підтримки. Десятки докторів, кандидатів філологічних наук з теплотою згадують спілкування з цією незвичайною ЛЮДИНОЮ. Палкий патріот рідної землі, він дуже любив і плекав рідну мову, рідну говірку. Його наукові праці є дороговказом наступним поколінням, як трепетно треба ставитися до вивчення мовних явищ.

Наукова спадщина Василя Васильовича Німчука потребуватиме величезних зусиль його наступників, які повинні осягнути велич його світлого розуму, могутній потенціал його думки.

В. В. Німчук ініціював створення Всеукраїнського Товариства шанувальників і захисників діалектів, він так мріяв про те, щоб нині велися активні дослідження народного мовлення – цього невичерпного джерела мудрості українського етносу.

Познайомилася я з Василем Васильовичем у той час, коли готувала до захисту дисертаційну роботу на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Ніколи не забуду те хвилювання, що охопило мене перед першою зустріччю з ним. Це було в Києві в Інституті української мови НАН України на Грушевського, 4. Проте після перших же хвилин спілкування всі побоювання розвіялися. Відомий учений виявився надзвичайно простою, комунікабельною людиною. По-батьківськи розпитував про родину, цікавився, які проблеми мене турбують. Радо погодився прочитати мою наукову роботу. Його побажання, зауваження допомогли мені суттєво покращити текст, належно підготуватися до захисту. Він був членом спеціалізованої ради з захисту дисертацій у нашому університеті, тож виступав і на моєму захисті, підтримав мене. Потім не раз ми зустрічалися на різних наукових форумах, особливо мені запам’яталася зустріч із Василем Васильовичем у Рівному в 2011 році на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 450-річчю Пересопницького Євангелія. Такою всеосяжною любов’ю до Слова Божого була насичена його доповідь, що вона не могла нікого залишити байдужим.

З 80-річчям вітає Наталія Венжинович

Пройшли роки, і Василь Васильович допомагає уже моїм аспірантам, давши згоду бути офіційним опонентом. І вони, мої вихованки, були в захваті від спілкування з ним, багато в чому завдячують саме йому своїм успіхом у наукових пошуках.

Незабутніми були зустрічі з В. В. Німчуком у його рідному Довгому. Це те місце, яке знаний у всьому світі вчений любив надзвичайно, куди завжди повертався після далеких доріг. Любив свою хату, свою землю, своїх людей, свою церкву. У греко-католицькому храмі він щиро молився, звертаючись до Господа. І Господь чув його молитви, давав йому сили й натхнення займатися улюбленою справою.

У центрі Ужгорода. Оксана Кузьма, Василь Німчук, Галина Шумицька, Наталія Венжинович, Василь Путрашик. 2015 р.

Сивина побілила його скроні, а скільки невичерпної енергії випромінювали його очі, скільки мудрих думок снувало у світлому мозку, скільки цікавих ідей зринало з його уст навіть у такому поважному віці. І хто ж міг подумати, що його приїзд в Ужгород у квітні 2017 року на студентську науково-практичну конференцію, його виступ перед студентами й викладачами філологічного факультету Ужгородського національного університету виявиться останнім…

Минулої осені Василь Васильович на моє прохання прочитав рукопис монографії, яку я підготувала. Ми часто спілкувалися в скайпі з цього приводу, він давав цінні поради, вказував сторінки, на які звернути увагу. Уже після його відходу в інші світи племінниця Мирослава передала мені той примірник із помітками Василя Васильовича в тексті й на полях. Перегортаючи сторінки цього рукопису, вдивляючись у записи, зроблені його рукою олівцем, ніби подумки спілкуюся з ним, уявляю собі, як ми продовжуємо обмірковувати той чи інший параграф…

Як він радів, що вдалося освоїти комп’ютер, з допомогою колег та учнів навчився виконувати найрізноманітніші операції, які не вміють робити і набагато молодші. І в цьому весь Василь Васильович – роки не владні над ним.

У бібліотеці УжНУ. Наталія Венжинович, Марія Чорній, Василь Німчук, Марія Медведь. Квітень 2017 р.

У моєму домашньому архіві збереглося чимало світлин, на яких Василь Васильович серед колег в Інституті української мови НАН України, у своєму відділі історії української мови, на засіданнях Вченої чи спеціалізованої ради, на наукових конференціях, на моєму захисті. Із трепетом переглядаю фото, де він удома, серед своїх рідних. Він дуже любив усіх їх, і вони горнулися до нього, завжди чекали додому, особливо наймолодший брат Іван, його дружина Анна, племінниця Мирослава, її синочок Іванко.

Є світлини, де Василь Васильович серед прекрасних Карпат, які любив понад усе на світі.

У той скорботний листопадовий день 2017 року, коли не стало Василя Васильовича, заплакало небо, здійнявся вітер, захиталися могутні смереки, застогнали Карпати. Тривожно задзвонили дзвони, сповіщаючи сумну звістку. Рідна земля прощалася з ним і прийняла у своє лоно. Тут він народився, виріс, звідси пішов у далеку, довгу дорогу, сюди повернувся на вічний спочинок.

Так Господь нагородив його за праведне життя на землі, яке Василь Васильович Німчук присвятив служінню науці й людям.

І так непереборно хочеться знову й знову почути його ангельський голос, побачити усміхнене обличчя, легку ходу коридором Інституту в Києві, на нашому філологічному факультеті в УжНУ чи на домашньому подвір’ї в Довгому…

Залишається назавжди тільки пам’ять…

Наталія Венжинович
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови, заступник декана з наукової роботи філологічного факультету Ужгородського національного університету

Відеоспогади про Василя Німчука

Цей текст було надруковано в книзі “Професор Василь Німчук у спогадах сучасників” (Ужгород, 2018).

Інші публікації з цього видання: