Коли в Києві на майдані «Фемен» спиляли хрест, привезений із Джублика 2012 року, Василь Васильович мені дуже тривожним голосом зателефонував… Ми якраз планували цей хрест трохи обновити…
Я працював у Києві. Ситуації були різні. А Василь Васильович завжди знаходив слова підтримки, жартував… Коли люди виходили з храму, він майже нікого не оминув: усіх вітав, для всіх знаходив потрібні слова, жарти, десь і компліменти для жінок… А всі раділи зустрічам із ним, чекали на такі зустрічі.
Якось я запросив Василя Васильовича на своє 42-річчя. За філіжанкою Тисівської кави (там, біля церкви на Львіській площі, був магазин-кафе «Тиса»). За своє життя я не чув таких привітань, як тоді від В. В. Німчука…
Також часто темою розмов ставав наш Джублик (це місце появи Пресвятої Богородиці). Я там живу. Ми разом пробували зʼясувати, звідки взялася назва Джублик. Якось Василь Васильович казав, що збирає матеріал і хоче написати статтю про цю назву. Я питав, про що саме там ітиметься, на що завжди була щира усмішка: «Як Бог благословить, то прочитаєш». Я багато віддав би, аби мав можливість те прочитати…
Василь Васильович любив історію. Особливо – історію нашого краю. Саме від нього я дізнався про «сусідів», зокрема, Ю. Станинця – він порекомендував мені прочитати (хоч Ю. Станинець мій земляк – з с. Н. Болотне).
Дотепер не можу повірити, що вже нема цієї справді великої Людини. Коли ми напослід говорили скайпом (Василь Васильович саме був удома в Довгому), він мене просив, щоб я в Чехії (зараз я тут працюю) зʼясував, як після комуністів тут проходила земельна реформа: чи повернули людям землю, які були компенсації тощо. Я пообіцяв, що спробую. Це було за три-чотири дні до його спочинку…
Памʼять про Василя Васильовича Німчука буде вічна.
Василь Коровський
шанувальник і земляк В. В. Німчука
