Павло Салевич. Слово про дорогу людину і великого вченого

Моє знайомство із визначним мовознавцем, академіком Василем Васильовичем Німчуком відбулося у травні 2015 року в Ужгороді – мальовничому місті його рідного краю на науковій конференції, присвяченій «Слову о полку Ігоревім», конференції, яку спільно організували ЦНДДУЛ «Інститут Слова» та Преосвященнійший єпископ Ужгородський і Закарпатський Кирило (Михайлюк). Тоді, будучи знайомим із фундаментальними науковими працями, зокрема, глибокими і скрупульозними дослідженнями «Слова» в контексті «народної української мови» академіка Василя Німчука, я запросив його на конференцію. Наша зустріч відбулася в одному з ужгородських готелів, де єпископ Кирило ще раніше до мого приїзду поселив ученого. Вже з перших хвилин нашого знайомства академік був відкритий і простий у спілкуванні, ставився до мене по-батьківськи: був прихильним і зичливим, та оскільки я не був поселений, запропонував мені душ, подавав рушник. Сі звичайні деталі поведінки Василя Васильовича виявляли в ньому людину високої внутрішньої культури, людину добру і привітну. Вчений часто розмовляв закарпатським діалектом, пересипав розповіді веселим гумором та жартами (зокрема, про власні дослідження «темних місць» «Слова» казав: «Я робив темні місця ще темнішими», а замість того, щоб сказати, що нема на щось ради: «на те нема вченої ради»), анекдотичними історіями на наукові і навколонаукові теми, що неабияк захоплювали слухачів. Між іншим, дотичним до конференції «Слова» академік розповів жарт, у якому він солідаризувався із несподіваним «заключенням» щодо «Слова» свого неназваного знайомого, який твердив, що «Слово о полку є ловушкою для божевільних». Звук л у російському слові «ловушка» (українською: ловничка, пастка, – П. С.) учений вимовляв дещо пом’якшено за рідним діалектом, так, що звучання слова «ловушка» сприймалося неперевершено. Розвиваючи сю розповідь Василя Васильовича, я додав, що окрім «божевільних» також немало повносправних учених і інтерпретаторів, таких як Л. Гумільов, О. Сулейменов, Й. Клєйн, А. Нікітін, Е. Кінан, С. Пушик, А. Чернов, А. Ужанков та інших, впіймала «безжальна» «ловушка» (ловничка, пастка, – П. С.) і вони не змогли вибратись із її загадкових текстових лабіринтів.

Конференція Слово о полку Ігоревім в Ужгороді. Владика Кирил, Павло Салевич, Василь Німчук, Сергій Федака, Віра Франчук. 2015

Далі була наукова конференція. Залишились відеозаписи виступу академіка, у якому він говорив про потребу створення української «Короткої енциклопедії «Слова о полку Ігоревім», відеозаписи його цінних і цікавих запитань та коментарів, фотографії Василя Васильовича та учасників конференції. Зокрема як справжній організатор науки учений тішився «переживанню своєрідного історичного моменту» – проведенню першої «конференції про «Слово» на Срібній землі» («так фактично називали Закарпатську землю – Підкарпатську Русь», – пояснював Василь Васильович). У виступі, зокрема, досвідчений учений захоплював слухачів розповідями: про «Слово» як здобуток української культури, про правильне українське читання оригіналу «Слова» Т. Шевченка та неправильне читання оригіналу «Слова», зокрема, ятів і єрів у творі, яке почалося під впливом російської літургії лише у кінці ХІХ століття. Головно ж, у виступі Василь Васильович давав поради про те, як потрібно структурувати «Коротку енциклопедію «Слова», називав необхідний «темарій енциклопедії» і частку роботи, яку готовий був виконати особисто, пропонував створення редколегії, визначаючи себе та скромного мене співкоординаторами проекту «Eнциклопедії». Зокрема, для активізації роботи над «Короткою енциклопедією «Слова» учасники конференції на чолі з академіком звернулися до керівництва ЛНУ імені І. Франка з проханням ввести у його структуру ЦНДДУЛ «Інститут Слова», як один із центрів для координування роботи у створенні «Енциклопедії». Іншим координаційним центром було запропоновано Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. Сей задум, на жаль, не здійснено через відмову керівництва ЛНУ імені І. Франка сприяти створенню згаданої «Енциклопедії». У ситуації, яка склалася, Василь Васильович не виказував засмучення, а мудро і вирозуміло казав: «усьо в Божих руках», мав надію, що «Коротку енциклопедію «Слова» таки підготуємо.

За час перерви у роботі конференції до знаменитого вченого приходили краяни – знайомі та викладачі Ужгородського університету, випускником якого був Василь Васильович, усі – як до близької чи рідної людини, із вдячністю за його доброту, за допомогу, за підтримку. Зокрема, багатьох учасників конференції в Ужгороді – мовознавців значним чином спонукала приїхати на конференцію мета побачити й почути визначного українського вченого.

Після завершення конференції ми ще не раз розмовляли із Василем Васильовичем по скайпу та по телефону, він цікавився моєю роботою над монографією про «Слово», розповідав про власну планову роботу в академії над «Велесовою книгою», надавав мені необхідні мовознавчі консультації, інколи ми просто хотіли порозмовляти чи побачитись, як жартома казав Василь Васильович, разом побути «в етері».

Академік Василь Васильович Німчук у житті був діяльним і вимогливим та, водночас, м’яким і дуже уважним до людей.

Наше знайомство тривало лише останні два роки життя Василя Васильовича, та в моїй пам’яті назавжди залишився його світлий образ дорогої людини і великого українського вченого.

Павло Салевич
директор Центру наукових досліджень давньої української літератури «Інститут Слова» (Львів)