Повернувшись у кінці 80-х – на початку 90-х років до alma-mater, ми виявили, що з подібними почуттями ставляться до В. В. Німчука й чернівецькі філологи-україністи. Для них він був не просто столичним метром, ученим, який дбайливо перевидає пам’ятки української мови, а рідним та близьким багаторічним головою ДЕК, з легкої руки якого у багатьох колег розпочався шлях у велику науку. Причому однаково високо буковинці оцінювали як академічні, так і загальнолюдські чесноти Василя Німчука, його залюбленість у велику (Україна) й малу (Закарпаття) Батьківщини, постійну готовність допомогти, любов до української пісні, жарту в гарному товаристві.
Наступною сторінкою взаємин з Василем Васильовичем стали роки наших докторантур. Василь Васильович брав активну участь у обговоренні дисертацій, причому в обох випадках виявив глибоке й різнобічне розуміння проблем, які, здавалося, не були предметом його спеціальних студій. Ми щиро вдячні В. Німчуку за його принципову й водночас доброзичливу позиції під час захисту дисертацій. Голова ради умів бачити такі позитивні аспекти досліджень, про які часто не могли подумати самі дисертанти. Так, наприклад, під час дискусії щодо наявності форм вокатива не лише в іменників В. В. Німчук заявив про добру наукову інтуїцію дисертанта та навів для підтвердження слова Григорія Сковороди «Ой ти птичко желтобоко…».
Виношуючи ідею проведення спеціалізованих конференцій «Українська мова і сфера сакрального», ми вирішили спершу попросити наукового благословення в шановного патріарха. На багато років Василь Васильович Німчук став натхненником й активним промотором наших Міжнародних конференцій, багато з учасників яких приїздили послухати саме Василя Німчука, почути справедливу оцінку своєї діяльності, зрозуміти основні механізми взаємодії мови та сакрального, оцінити перспективи розвитку наукових студій у цьому напрямку. Дуже характерним (особливим саме для Василя Німчука) було й те навколонаукове спілкування, радість і насолоду від якого ми зберегли у пам’яті. Зокрема безмежні знання Василя Васильовича робили неповторно глибокими та дуже пізнавальними тематичні екскурсії, які супроводжували кожну з конференцій: відвідання храмів у Чернівцях, Лужанської церкви з розписами ХІІІ – ХІV cт., музеїв Івана Миколайчука та Назарія Яремчука, Німчицького перевалу, пам’ятника Тарасові Шевченку в Тюдові. Василь Васильович, як завзятий та умілий співак, майстер вишуканих тостів та іскрометних жартів, завжди був душею компанії.
Курс «Церковнослов’янська мова», який читаємо на філософсько-теологічному факультеті ЧНУ, фактично спирається на праці Івана Огієнка та Василя Німчука. Якось під час виступу хору студентів-теологів перед учасниками конференції ми представили шановного гостя студентам, а Василь Васильович був дуже задоволений тим, що студенти церковнослов’янські тексти співають з українською вимовою.
Незважаючи на свою добродушність та привітність, Василь Німчук ставав категорично непоступливим і затятим, коли йшлося про питання захисту національних інтересів українців, їх мови та культури. Саме таким ми запам’ятали академіка В. Німчука в часи напружених правописних баталій.
Для буковинських філологів Василь Васильович відкрився ще й як дбайливий брат, багаторічний опікун сестри Марії, яка проживала в Чернівцях і якій постійно привозили вітання та передачі ті, кому довелося бувати в Києві. Час від часу Василь Васильович навідувався до сестри і дуже приємно було несподівано побачити В. Німчука на недільній службі у греко-католицькому храмі, що на вулиці Руській у Чернівцях.
Коли ми проводжали востаннє після поїздки по Буковині Василя Васильовича до сестри Марії, у якої він весь час зупинявся, будучи в Чернівцях, він відгукнувся на її телефонний дзвінок дуже чистою закарпатською говіркою. Реагуючи, очевидно, на наш здивований погляд, Василь Васильович сказав, що він завжди так із сестрою розмовляє..
Його породила славна закарпатська земля, і він повернувся до неї, залишившись назавжди в нашій пам’яті як глибокий Учений, велич якого будемо пізнавати й усвідомлювати ще багато поколінь, переконаний та енергійний Українець-Громадянин, полум’яний Оборонець та Популяризатор української мови та її історії, мудрий та вимогливий Учитель і Порадник, Натхненник й Організатор багатьох наукових дійств, ревний Християнин, дбайливий Брат, великий Жартівник та Життєлюб.
Марія Скаб
доктор філологічних наук, професор кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Мар’ян Скаб
доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
