Василь Васильович читав у мене на вечірньому відділенні філологічного факультету Київського педагогічного інституту лекції про давню українську писемність, про рукописні пам’ятки… Якось наприкінці курсу він сам підійшов познайомитись зі мною, зі студенткою, яка одна уважно слухала його лекції. Довго розпитував і був приємно здивований, що я пишу дипломну роботу про Ізборник Святослава 1073 р.: археографічний опис, літературний склад та мову, в якій я знайшла й окремі українські фонетичні риси. Лекції професора так вплинули на мене, що я вирішила вступити до аспірантури – вивчати давню українську літературу та займатися палеографічними дослідженнями, бо вже тоді працювала у відділі рукописів (нині – Інститут рукопису) Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Восени пішла подавати документи, і в коридорі інституту на вул. Грушевського до мене радісно підійшов Василь Васильович. Знову довго розпитував, потім узяв за руку й завів до якогось кабінету та сказав, щоб у мене взяли документи. Коли я дізналася, що це аспірантура Інституту української мови НАН України – хотіла втекти, бо студенти завжди з острахом ставляться до складних предметів, таких, як історія української мови, старослов’янська мова… Зупинили, вмовляли й розказували, якої ваги для вивчення наших давніх пам’яток мають дослідження з історії мови, що тільки вони допоможуть у моїх наукових палеографічних пошуках. Згодом під науковим керівництвом Василя Васильовича Німчука я успішно захистила дисертацію з історії давнього українського правопису (1997). Згадую, як після захисту Він дуже радів цьому.
Паралельно я писала й палеографічні розвідки. Василь Васильович був не тільки провідним українським ученим-славістом, істориком української мови, але й добре розумівся на кириличній палеографії, джерелознавстві, книгознавстві. Саме з його подачі була написана та опублікована моя перша палеографічна стаття; та й надалі він активно сприяв моїм науковим студіям саме в цьому напрямку, хоч трохи засмучувався, що виховав не класичного історика української мови. При цьому казав, що історик української мови і палеограф – то «найвищий пілотаж» лінгвістики.
Своєю науковою підтримкою Василь Васильович спонукав мене до захисту докторської дисертації з палеографічно-орфографічної атрибуції українських кириличних уставних та півуставних кодексів кінця ХІІІ – початку ХVІІ ст. (2018). Професор усіляко це підтримував, незважаючи на те, що робота подавалася на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук, і навіть погодився бути офіційним опонентом на захисті. Він, мабуть, був єдиний, хто прочитав усю мою монографію з олівчиком у руках, даючи як рецензент цінні поради й зауваження.
Наша з ним співпраця тривала протягом десятиліть і базувалася на спільному науковому зацікавленні давньою українською кириличною рукописною спадщиною. Я мала щастя спілкуватися з професором і як із читачем Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі ‑ НБУВ). У фондах бібліотеки він плідно працював над вивченням і опублікуванням давніх рукописних і друкованих пам’яток, а я мала фахового консультанта, який ніколи не відмовляв щодо порад із питань мови рукописів. Завдяки такій науковій і дружній підтримці мені вдалося описати й дослідити найдавніші кириличні східно- й південнослов’янські рукописні книги й фрагменти ХІІ‑ХV та частково ХVІ ст., підготувати наукові каталоги (1995, 2003, 2007, 2010, 2013). Було приємно, коли й Василь Васильович із часом почав звертатися до мене з палеографічних питань. З цієї причини він долучив мене до видання української національної святині – Пересопницького Євангелія 1556‑1561 рр., яка зберігається в НБУВ.
Стараннями Василя Васильовича в українську культуру й науку було повернуте на початку 90-х років ім’я Пилипа Семеновича Морачевського – першого перекладача повного тексту Нового Завіту й Псалтиря українською літературною мовою в середині ХІХ ст. З того часу Василь Васильович разом зі мною опікувався розшуками рукописів перекладача та їхнім виданням. Нам удалося виявити оригінали й копії перекладів у рукописних фондах бібліотек Росії й України, зокрема в Інституті рукопису НБУВ, здійснити їх всебічний аналіз і підготувати до видання. У 2015 р. було видано Псалтир та підготовлено й проведено круглий стіл «Перший переклад Нового Завіту та Псалтиря українською літературною мовою Пилипа Морачевського: до 150-річчя завершення праці», який відбувся під час роботи міжнародної наукової конференції до Дня слов’янської писемності і культури «Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку» в НБУВ (Київ, 21 травня 2015 р.). Тут відбулася й презентація видання. Працювати з Василем Васильовичем над підготовкою круглого столу було надзвичайно цікаво й приємно. Завдяки його величезному авторитету в роботі взяли участь провідні фахівці різних галузей гуманітаристики.
Восени 2017 р. мав вийти друком Новий Завіт у перекладі Пилипа Морачевського, але через трагічні обставини його видання перенесли на 2018 р.
В Інституті рукопису багато співробітників співпрацювало й спілкувалося з Василем Васильовичем, він був дотичний до кодикологічних досліджень та інших проектів.
На порталі НБУВ створено персональну колекцію електронних інформаційних ресурсів, яка розкриває науковий доробок В. В. Німчука: ресурс «Персоналій НАН України» (до 100-річчя НАН України), що містить довідково-біографічну інформацію про особу (http://www.irbis-nbuv.gov. ua/person_nas_ua/004476); інформаційний профіль автора в електронній бібліотеці «Україніка» (http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/REF0003278), де подано інформацію про повні тексти праць В. В. Німчука; пошуковий профіль науковця на інформаційному порталі «Наука України: доступ до знань» (http://irbis-nbuv.gov.ua/ASUA/1462024), який надає інформацію про наявні у фондах НБУВ (традиційному та електронному) праці вченого[1].
Василь Васильович був не тільки визначним ученим, а найперше, дуже порядною, віруючою й доброю людиною. Він завжди з повагою й по-хорошому ставився до своїх учнів. Прощав і мої з ним сперечання щодо окремих палеографічних питань, казав: «Я Вас люблю, але наукова істина дорожча». Своїм ставленням до науки Вчитель учив і мене бути гарним дослідником.
Він любив нас і наших дітей, а діти любили його. Моя донечка дуже любила «дідуся професора», із задоволенням бігла до нього на роботу або спілкувалася з ним по комп’ютеру, а на Різдвяні свята співала йому колядки. Він завжди цікавився моїми життєвими справами, розпитував про здоров’я та успіхи дитини, до якої ставився з теплом.
В останні роки життя Василь Васильович спілкувався з усіма нами переважно по Skype і відмовлявся розмовляти по телефону. Пояснював це тим, що хоче всіх нас бачити! Це були короткі чи довгі дружні й душевні розмови про науку й життя. Після спілкування з УЧИТЕЛЕМ хотілося далі рухатися вперед у наукових пошуках… Тепер немає такої щирої підтримки і так боляче…
[1]Інформаційні профілі автора і науковця В. В. Німчука на порталі НБУВ є сучасною формою репрезентації вченого та його доробку у вивченні та публікації давніх джерел української писемності й друку, пам’яток національної історії та культури в науково-інформаційному просторі глобальної мережі. І надалі поповнюватимуться новими надходженнями праць. Ресурс відкритий для поповнення: всі небайдужі до співпраці у розвитку цього творчого ресурсу можуть долучитися до його розвитку, поповнення літературою про його життя і творчість (пропозиції можна надсилати за адресою [email protected]).
Людмила Гнатенко
старший науковий співробітник Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського
