Інна Дорофієнко. Наша молодість – це пісня

У шістдесяті роки минулого століття в Академії наук дуже поширеним був інтерес до хорового співу – з випускниками консерваторії створили народну хорову капелу. Керував нею В. О. Мальцев, а до складу ввійшли співробітники багатьох науково-дослідних інститутів. Шістдесяті роки були часом розквіту хорового співу в Києві. Маестро Мальцев пішов по науково-дослідних інститутах і запросив тих, хто любить співати, до хору. І перший виступ відбувся в 1960 році в приміщенні актової зали Академії наук. Виступ хору був успішний ще й тому, що до його складу входили й молоді вчені, здебільшого із Закарпаття. Вони принесли до хору й народну пісню, яка вже зникла в інших регіонах України. Серед них – Василь Німчук, Олекса Мишанич, Дмитро Гусак та інші науковці.
Інна Дорофієнко, Василь Німчук. Крим, 1966 рік

Маестро В. О. Мальцев виступав проти виконання українських народних пісень – був прихильником академічного співу, а ми прагнули співати народні, бо значну частину хору складали дуже співучі красені-хлопці із закарпатського села, а ми, всі інші, з радістю підтримували їх. Попри всі заборони В. О. Мальцева співати «побутовщину» (так він називав народну пісню), ми швидко оволоділи репертуаром закарпатських народних пісень.

Керівництво Академії підтримало самодіяльний спів науковців, які мали великий успіх, виступаючи по інститутах, і забезпечило виступи народної хорової капели не лише в інститутах Академії в Києві, а й по всій Україні, на Кавказі були…

Наші закарпатські співаки знали безліч народних пісень і навчали всіх охочих співати. Перед вели закарпатці Німчук, Мишанич, Гусак – усі на той час уже кандидати наук і в майбутньому – доктори, і не лише гуманітарних, а й технічних наук. Цим молодим ученим пісня дуже допомагала і в їхній основній, науковій роботі. А я, серед інших, будучи реставратором, ще допомагала розпізнавати великої цінності твори, що побували в руках реставраторів або ж були на черзі цих робіт.

Інна Дорофієнко, Василь Німчук. Травень 2014 р.

Особливим серед інших поціновувачів нашої культури був Василь Німчук – він допомагав нам обирати церкви і села, де ще збереглися шедеври народної творчості. І тут наші інтереси збігалися, бо церкви, що Василь пропонував подивитись, я супроводжувала відомостями про їх художні цінності і проведені «рятувальні операції». Пісня і збереження мистецьких творів у церквах Західної України поєднали нас у дружбі на довгі роки. Василь страшенно любив свій край, його архітектуру і, звичайно, розумів, що таке живопис різних часів…

Звичайно, не одна дівчина захопилася цими піснями й красою закарпатських леґінів. Не обійшла ця доля й мене. Бо на той час я вже знала чимало карпатських пісень від моїх співучих приятелів. Пісні, що їх маестро називав «побутовщиною», для нас були милими мелодіями карпатської душі, гарних хлопців, які запали в душу на все життя.

Інна Дорофієнко
заслужений художник України, головний реставратор України

Відеоспогади про Василя Німчука

Цей текст було надруковано в книзі “Професор Василь Німчук у спогадах сучасників” (Ужгород, 2018).

Інші публікації з цього видання: