А вже на захисті кандидатської дисертації моєї дружини, де Василь Васильович був першим опонентом, ми так роззнайомилися, що спілкування тривало практично до останніх хвилин його життя… Так, довідавшись, що я родом з Великих Ком’ят, став розпитувати про мого односельця Андрія Пушкаша, знаного випускника нашого вишу, доктора історичних наук, професора, науковця-гунгаролога, який зробив блискучу кар’єру в Москві. Мене тоді вразило, що мовознавець знає більше про доробок А.Пушкаша, ніж окремі фахівці. Ще через деякий час у розмові про Великі Ком’яти Василь Васильович зі щемом згадав, як він хлопчаком разом зі своєю мамкою був тут на святі Трійці (на відпусті), якраз перед трагічною ліквідацією греко-католицької церкви. Звичайно, що всі його розповіді-спогади супроводжувалися традиційним: «як у Ком’ятіх кажуть на то…?», «як у Ком’ятіх кажуть на се…?».
Під час своїх поїздок до Києва я мав можливість неодноразово переконатися, як Василя Васильовича, який роками очолював Інститут української мови НАН України, шанують вчені-історики, зокрема директор Інституту історії України НАН України, академік В. Смолій, доктори історичних наук, професори В. Ричка, П. Сас та багато інших, з якими Василь Васильович тісно співпрацював, досліджуючи давні українські пам’ятки тощо. Під час однієї з останніх розмов Василь Васильович згадував про П. Соханя ‒ відомого історика, першого директора Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.
Крім історії Закарпаття, Василь Васильович цікавився також зв’язками середньовічної України з сусідніми країнами ‒ Угорщиною, Чехією та ін., радив мені у своїх наукових розвідках, замість усталеного Київська Русь, вживати назву Давньоруськоукраїнська держава. Я намагався надсилати йому деякі свої дописи, а він щиро тішився і завжди заохочував до подальшої наукової роботи. Постійно інформував мене про проведення якихось славістичних форумів, зокрема агітував скласти йому компанію і взяти участь у Міжнародному конгресі славістів, який відбудеться влітку 2018 року в Сербії, в Белграді. Ми ще жартували, що добиратися нам не буде важко ‒ спочатку Тисою, а потім Дунаєм… Хто міг подумати, що насправді Василь Васильович вирушить у іншу подорож ‒ попливе на хвилях Великої Вічної ріки…
Ігор Ліхтей
кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри історії Стародавнього світу і Середніх віків Ужгородського національного університету
