Перша зустріч із Василем Васильовичем відбулася вдома у хаті Кирила Йосиповича Галаса в Ужгороді, у родину якого я щойно увійшла. В. Німчука і К. Галаса об’єднували надзвичайно теплі стосунки ще з часів навчання в аспірантурі на кафедрі української мови, потім із невеликою різницею в часі вони захистили свої кандидатські дисертації в Києві. Кирило Йосипович неодноразово розповідав про В. Німчука і про їхнє перебування в аспірантурі. Саме таким я побачила Василя Васильовича, яким його змальовував К. Галас – щирим, дотепним, відкритим, із здоровим почуттям гумору. Воістину: чим мудріша людина, тим вона простіша. Це перше враження залишилось на все життя, таким багато хто запам’ятав В. Німчука. Прихильним було ставлення до всіх членів родини Галасів. При кожній зустрічі Василь Васильович цікавився: “Як там Василина?” (Василина Василівна – дружина К. Й. Галаса). У Василя Німчука і Бориса Галаса були спільні наукові інтереси, В. Німчук – один із рецензентів монографії Б. Галаса, один із передбачуваних офіційних опонентів на захисті докторської дисертації. Не судилося… Під час останньої нашої розмови він був дуже вражений невтішними новинами і щиро вболівав за Бориса. До речі, запис із виступом В. Німчука на презентації проекту «Товариство шанувальників і захисників говорів української мови» в Ужгороді, наданий колегами із кафедри журналістики, Б. Галас переглядав удома дуже зацікавлено, вловлював кожну фразу й інтонацію вченого. Василь Васильович схвально оцінив і вибір теми дисертаційного дослідження нашої доньки Василини –«Лінгвоукраїнознавчі студії Підкарпатського общества наук (1941—1944)».
Ще один епізод спливає у пам’яті, пов’язаний з інтересом і поглибленою увагою В. Німчука до мовознавчого аспекту текстів церковно-релігійного стилю. Пригадую наукову конференцію «Біблія і світова література» у Чернівцях (1999 р.). Науковці Чернівецького університету тоді одними з перших розпочали активні наукові студії особливостей функціонування біблійного сюжетно-образного матеріалу у світовій літературі, започаткували видання наукового збірника «Біблія і культура». В. Німчук виступав на пленарному засіданні з доповіддю «Іван Пулюй – перший перекладач молитов сучасною українською мовою», а потім уважно слухав усі доповіді на мовознавчій секції. До кожного доповідача він мав запитання, а його виступ в обговоренні ще раз показав високу ерудицію у питаннях функціонування української мови у богослужінні, перекладів Святого Письма українською мовою.
Завершувався день незабутнім виступом хору теологічного факультету, учасники конференції вмостилися, приготувалися слухати, хор зазвучав божественними голосами. І тут Василь Васильович оглянувся навкруги, запитально поглядаючи на нас: як можна сидіти під час виконання молитов? Всі встали і, не пригадую, мабуть, так до кінця і слухали стоячи.
Згодом В. Німчук підготував до видання визначні українські пам’ятки –тексти Святого Письма, написав наукові статті з питань перекладу богослужбових текстів українською мовою, ця тема захопила його. В особі В. Німчука щасливо поєдналися християнська побожність і проникливий дар дослідника.
В. Німчук часто навідувався до Ужгорода, зокрема на засідання спеціалізованої вченої ради у справах захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора філологічних наук, де він неодноразово виступав як офіційний опонент. Це були свята науки, з’їжджалися авторитетні мовознавці з різних вишів України. Не менш цікавими були зустрічі за лаштунками, на перервах. Якось до засідання ми зустрілися з академіком, привіталися. Василь Васильович питає мене: «Но, як ся мавуть надфразні єдности?» Зауважу, моя кандидатська робота – про періоди в українській мові, одиниці, що, на думку деяких дослідників, перебувають в одній площині з надфразними єдностями. Та справа не в цьому. Здивувало інше: професор пам’ятав твою тему, а безпосередністю умів завоювати довіру.
Хто спілкувався з Василем Васильовичем, добре знає, як він любив і вмів у будь-якій ситуації, чи то приватна розмова, чи виступ на поважному науковому зібранні, чи зустріч із викладачами й студентами, влучно і завжди вмотивовано дібрати діалектне слово, обіграти зворот, так припасувати діалектну фразему або якусь архаїзовану морфологічну одиницю, що виходило це не лише колоритно і небуденно, а насамперед засвідчувало непідробну любов до рідних джерел, дбайливе ставлення до рідної говірки, народної мови, усвідомлення її цінності і невмирущості. До кінця своїх днів учений дбав про створення «Товариства шанувальників і захисників говорів української мови».
Випускник філологічного факультету Ужгородського університету, В. Німчук зробив блискучу наукову кар’єру і посів достойне місце в історії українського (і європейського) мовознавства. В. В. Німчук – невід’ємна сторінка в історії кафедри української мови Ужгородського університету, звідси за підтримки професора С. П. Бевзенка починався творчий шлях майбутнього видатного мовознавця, чий внесок у розбудову цілого ряду лінгвістичних галузей – джерелознавства, діалектології, ономастики, історії української мови, історії українського мовознавства, проблем українського правопису – загальновизнаний у мовознавчому світі.
Так сталося, що курс історії українського мовознавства для магістрів доводиться у цьому навчальному році завершувати мені. У робочій програмі, складеній Б. Галасом (цей курс упродовж тривалого часу вів після Й. О. Дзендзелівського Б. К. Галас), серед основних джерел – відомі монографії В. Німчука «Мовознавство на Україні в XIV–XVII ст.» (1985), «Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською» (1980) і ціла серія статей про українських мовознавців, а в переліку рекомендованих тем для рефератів – «Видатні постаті українського мовознавства: В. Німчук». Не тільки у форматі цього спецкурсу, а й за найменшої нагоди розповідаємо студентам про нашого відомого земляка, неординарну постать в українській мовознавчій науці, таким чином залучаючи їх до осягнення наукового доробку вченого.
З ім’ям В. В. Німчука пов’язане українське пам’яткознавство, тож праці В. В. Німчука актуальні ще в одному навчальному курсі, який викладається студентам філологічного факультету – «Українська рукописна лексикографія у зв’язку з процесами формування і розвитку нової української літературної мови (кінець ХVІІІ — початок ХХ ст.)».
У запровадженому нещодавно навчальному курсі «Історія українського мовознавства на Закарпатті» питання напрямів наукових досліджень, формування діалектологічної школи, історії української лексикографії на Закарпатті, розвитку української граматичної думки, правопису і лінгводидактики, наукових здобутків у дослідженні історії української мови, вивченні закарпатських пам’яток, безумовно, пов’язані й із науковими досягненнями професора В. Німчука.
Символічна назва цього допису – улюблена приказка, яка була й девізом життя П. П. Білецького-Носенка, автора словника української мови, “дбайливо підготовленого до видання В. В. Німчуком” [Б. Галас]. У документальному фільмі “Вимір справжности”, створеному зусиллями відділення журналістики й Медіацентру УжНУ, Б. К. Галас у слові про В. В. Німчука відзначив, що вислів Думай добро, роби добро — і буде добро характеризує і самого академіка В. В. Німчука, філософію його життя.
Алла Галас
кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Ужгородського національного університету
