Примхлива, некерована людиною пам’ять вихоплює з минулого образ Василя – молодого чорнявого легіня, на якого задивлялися дівчата, який так гарно співав у хорі, танцював, жартував, але мав свою пристрасть – улюблене місце в науковій бібліотеці, у відділі стародруків, де на нього чекали пам̕ ятки української писемності XVI-XVII ст.
Дивлюся сьогодні на книжкову полицю, де стоять ошатні й такі безцінні книжки з серії «Пам’ятки української мови»: «Лексикон словенороський Памви Беринди» (1961), П. Білецький-Носенко «Словник української мови» (1966), «Лексикон латинський» Є. Славинецького, «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського (1973). На книжках короткий напис: Підготував до видання В. В. Німчук. Але що означає ця лаконічна інформація? Адже це нескінченні дні, місяці, роки копіткої, цілеспрямованої, для когось, мабуть, нецікавої праці, яка мала втілитися в детальне комплексне дослідження тексту давніх пам’яток, окреслення їх місця в історії української лексикографії, в історії української мови й української культури. Справді, які гарні й мудрі слова знайшла соратниця Василя, історик мови, колега, наша подруга Інна Чепіга, підписуючи чергову, видану в названій серії, пам’ятку «Іоаникій Галятовський. Ключ розуміння» (1985):
А наша мова сотні літ несе в собі
Історію й живий портрет народу.
Василь Німчук був залюблений в історію мови, історію слів, історію рідної говірки. Пригадується, як годинами вони з колегою, професором Арнольдом Грищенком могли перекидатися фразами, що відтворювали особливості їхніх рідних говірок, гралися фразами з інших мов. Одержимі об̕єктом своєї науки, вони отримували задоволення від звучання слів, копіювання інтонацій.
Атмосферу інституту-родини створювали люди, колектив, де на вечорах відпочинку, дитячих ранках не було керівників, підлеглих, де були пісні, жарти, де біля Новорічної ялинки роль Діда Мороза виконував Василь Німчук. Він міг мимохідь, почувши в коридорі мою телефонну розмову з братом-школярем, просто підійти й сказати: «Ти так гарно називаєш свого брата – Василь»…
З ім̕ ям Василя Німчука пов’язана активна доба академічних досліджень історичних пам’яток, історії української мови. Що скажуть ці пам’ятки, з такою любов̕ ю і професійно підготовлені фахівцем, нашим нащадкам?
Очевидно, щоб не переривалася наукова традиція, мають бути учні, які продовжать справу Василя Васильовича. І так буде збережена пам’ять про талановитого Вченого, невтомну в праці й світлу Людину.
Світлана Єрмоленко
член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор, заввідділу стилістики, культури мови та соціолінгвістики Інституту української мови НАН України
