Але про один просто не можу змовчати, бо він увійшов не тільки в мою долю.
…У Виноградові у замку Перені зібралось чимале товариство з усього Закарпаття, були гості зі Словаччини, Угорщини, здається, й Румунії. Серед них були відомі вчені-лінгвісти, педагоги, письменники, журналісти, громадсько-культурні діячі, історики, священики різних конфесій.
У залі не було чути звичного гомону, бесіди, сміху. Панувала церковна тиша. Всі до одного були в піднесеному, сповідальному чеканні. Мені пощастило бути в ті хвилини в тому товаристві завдяки землякові з Королева Василеві Шарканю, письменниці Тетяні Ліхтей – учням і послідовникам видатного вченого, академіка із Закарпаття Василя Васильовича Німчука. Це ж із його ініціативи й благословення за Божим промислом у Виноградові й відбулася ця літургійна подія – відзначення 610-річчя Королівського Євангелія. Василь Васильович як учений добре знав значення унікального Євангелія з Королева для нас, закарпатців, для всіх наших співвітчизників, для всієї Європи. Це Євангеліє, мов Перст Господній, вирішувало багато запитань і суперечок, у яких деякі політики хотіли почерпнути вигоду для себе.
Василь Німчук без патетики і галаслівʼя зумів пройняти уми і серця багатьох людей різних поколінь, соціального, освітнього рівня необхідністю стати причетними бодай маленькою справою до вшанування цієї памʼятки духовності, культури. Дехто на його місці неодмінно б наголошував на кожному кроці про особисте авторство ідеї, власність проекту, інших нині модних самовозвеличень.
Нарешті почулося: «Вже йдуть! Євангеліє!.. Євангеліє!..». До зали внесли в прозорому скляному саркофазі не просто книжку, а Королівське Євангеліє.
Без попередньої домовленості, режисури всі підвелися і з глибин душ, від самих сердець присутніх священиків і простих вірників православних московського, київського патріархатів, української автокефальної, греко-католицької, навіть римо-католицької церков зринуло «Царю Небесний Утішителю!». Слова молитви стали ділом – зʼєднавши всіх присутніх у духовну цілісність. Коли ж настала глибока-глибока тиша, Василь Васильович сказав: «Я насамперед хочу подякувати Богу, що сподобив нас через шість віків і десять років зібратися на цій благословенній землі і відзначити важливу подію в культурному житті не тільки Закарпаття, а й усієї Соборної України…».
Потім, звичайно, були виступи, доповіді, урочистості, поїздки в Королево, відкриття памʼятного каменя…
Минали роки. Та не все минулося з ними. На все життя залишились у моїй свідомості зворушливі хвилини урочистого повернення Королівського Євангелія до рідних джерел, щоб звідти з новою життєдайною духовною силою вернутися до вже теперішніх поколінь.
Багато було написано про ту подію, про саме Королівське Євангеліє. І так сталося, що іноді імʼя Василя Васильовича Німчука не згадувалося належним чином, з достойною увагою і вдячністю. А він, безумовно, як і переписувач того Євангелія – Станіслав Граматик, – не ображався за це. Щиро радів, що художниця, нині заслужений діяч мистецтв України Одарка Долгош здійснила подвижницький труд – оцифрувала, домоглася надрукування цієї унікальної памʼятки, зберігши її цілісність, недоторканність.
Коли ж мені вдалося написати драматичну поему «Тайна граду Нялаба», присвячену памʼяті Станіслава Граматика, Василь Васильович сердечно привітав мене, був глибоко втішений, що його труд запалює до праці інших. Отак би і нам усім могти й уміти самовіддано жити й працювати для рідного краю і радіти, що поруч із тобою є чимало однодумців, та бути щасливим від їх успішної творчої праці.
…У людській долі окремі епізоди мають глибинне знаменне значення. Як на мене, ініціативна причетність Василя Васильовича Німчука до відродження й повернення в духовне життя словʼянства Королівського Євангелія, якоюсь мірою торкнулось і його самого.
Він теж із великих, далеких, висотних світів повернувся до отчої землі, до батьківських могил, до своєї колиски – рідного села, яке він підняв до святих висот.
Іноді кажуть – цей чоловік родом і ходом із високих гір. Це накладає на людину певні обовʼязки. Неспроста ж сказав наш видатний поет Петро Скунць: «А ти стежину виведи у люди. Стежину ту, що вивела тебе».
Василь Васильович Німчук оту стежину із рідного гірського краю, милого його серцю села, що вивела його у світ, вивів у віддяку на такі чисті духовні висоти, до яких нам іти й іти. Невтомно, у праці, засвідчуючи свою памʼять і любов до цієї світлої особистості – справжнього Євангелиста Карпатського краю.
Василь Густі
поет, голова Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України
